Description
Publié le : 2026-01-30
Paroles et traduction
Original
Шоста ранку, тридцять хвилин на сніданок, і я виходжу на вулицю, в голові туман, ніби п'яний.
Десь пробігти, десь пройтися, і вже ось і я в вищому районі міста.
Покура столиця, незадоволені лиця, штовхаються на проспектах метро, але я вже в тим давно злився.
Що робити і як далі жити?
Все побільше я зробив, буде складно навіть відчинити.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
А призорний сморід манного міста все рівно затягує нових туристів.
Втікати, лишатись, я поки не знаю, але після зміни знов собі нагадаю, що я взагалі то про це все не мріяв.
І ще кілька років тому на затвори, що не загублюся в бетоні трамвая, але я потроху себе все ж втрачаю.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
Traduction en français
Six heures du matin, trente minutes avant le petit-déjeuner, et je sors, la tête brumeuse, comme ivre.
Courir quelque part, marcher quelque part, et me voilà dans la partie haute de la ville.
Une capitale humble, des visages mécontents se bousculent dans les avenues du métro, mais cela m'a déjà mis en colère il y a longtemps.
Que faire et comment vivre ?
Plus j’en faisais, plus il serait même difficile de l’ouvrir.
On dirait que je me suis perdu dans tout depuis longtemps, j'en ai tellement marre du cinéma en noir et blanc.
Et chaque jour, je le vis avec douceur, comme sous le papier, ça m'a rendu accro !
Et la puanteur fantomatique de la ville de la manne ne cesse d’attirer de nouveaux touristes.
S'enfuir, rester, je ne sais pas encore, mais après le changement je me rappellerai encore que je n'en ai pas rêvé du tout.
Et il y a quelques années, j'étais persuadé que je ne me perdrais pas dans le béton du tramway, mais je me perds encore petit à petit.
On dirait que je me suis perdu dans tout depuis longtemps, j'en ai tellement marre du cinéma en noir et blanc.
Et chaque jour, je le vis avec douceur, comme un bout de papier, ça me rendait malade.
On dirait que je me suis perdu dans tout depuis longtemps, j'en ai tellement marre du cinéma en noir et blanc.
Et chaque jour, je le vis avec douceur, comme sous le papier, ça m'a rendu accro !