Plus de titres de Дзенкінг
Description
Compositeur : Даниіл Зенкін
Auteur : Даниіл Зенкін
Paroles et traduction
Original
Задекларую рупором, кручу шурупокрутом, верчу шуруповертом, у кожному генделеку.
На сходинках Карпенка або на парапетах завербовані студенти гортають мою газету.
Не лише одна сторінка, та у старих істерика, повідвисали щелепи, ми втрапили в халепу. Театральний бум, шака-лака-бум, шакали знайдуть тебе і загонять у тону.
Я швиденько наберу бум-бум по клавіатурі і чергового чупакабру до архіву заберу.
Капібарам не страшні крокодили, а пазурі та ікла це ознака вразливості.
Серед пустелі мертвих скель і каменю, на стелах і пам'ятниках сілися загарбники, та на обличчях патріїв з'являються лишайники.
Їм вистачить нахабства, аби жерти все без залишку.
Просідає оборона, зі сну щосучіться втома.
Старий самурай обладунок підіймає та з тягот вже дохлий валяється понад забором.
Заборонено розмови, тепер ми з тобою в змові.
Тепер модно бути роніном, оборонити баранину, на полі бою служити не господарю, а Богу і відтинати голови худобі, що приймає людську подобу.
Серед пустелі мертвих скель і каменю, на стелах і пам'ятниках сілися загарбники, та на обличчях патріїв з'являються лишайники.
Їм вистачить нахабства, аби жерти все без залишку.
Ці долі невдалі стають дедалі далі, а в новому матеріалі ідеально театральний світ.
Принципи прості, Господи, прости, на одну паскуду мільйон постів. Та таких, як ти, хоч греблю гати.
Тисячі чортів, такий я не один. У мене ворогів, ой Боже, борони, а от кентів, то шаром покати.
Дзвонять дзвінки, та ламаються замки. Пане Дзенкі, викладіть пісні.
Я забив, тобто я забув, тобто я згадав, чоловік слово дав і ще парочку додав.
Серед пустелі мертвих скель і каменю, на стелах і пам'ятниках сілися загарбники, та на обличчях патріїв з'являються лишайники. Їм вистачить нахабства, аби жерти все без залишку.
Traduction en français
Je déclare avec un klaxon, je tourne un tournevis, je tourne un tournevis, dans chaque handelek.
Sur les marches de Karpenko ou sur les parapets, des étudiants recrutés feuilletent mon journal.
Pas seulement une page, mais les vieux étaient hystériques, ils avaient la mâchoire pendante, nous avons eu des ennuis. Boum théâtral, shaka-laka-boum, les chacals vous trouveront et vous conduiront au rythme.
Je vais rapidement taper boum-boum sur le clavier et apporter un autre chupacabra aux archives.
Les capybarams n'ont pas peur des crocodiles, mais leurs griffes et leurs crocs sont un signe de vulnérabilité.
Au milieu du désert de roches et de pierres mortes, les envahisseurs se sont assis sur les stèles et les monuments, et les lichens apparaissent sur les visages des indigènes.
Ils ont assez d'insolence pour tout dévorer sans laisser de résidus.
La défense s'affaisse, la fatigue monte du sommeil.
Le vieux samouraï ramasse son armure et tombe par-dessus la clôture, déjà mort d'effort.
Il est interdit de parler, maintenant nous sommes en conspiration avec vous.
Il est désormais de bon ton d'être un ronin, de défendre le mouton, de servir non pas le maître mais Dieu sur le champ de bataille et de couper les têtes de bétail qui prennent forme humaine.
Au milieu du désert de roches et de pierres mortes, les envahisseurs se sont assis sur les stèles et les monuments, et les lichens apparaissent sur les visages des indigènes.
Ils ont assez d'insolence pour tout dévorer sans laisser de résidus.
Ces destins malheureux deviennent de plus en plus lointains et, dans le nouveau matériau, le monde théâtral est parfait.
Les principes sont simples, Seigneur, pardonne, un million de messages pour une mauvaise chose. Mais les gens t'aiment bien, même si je rame.
Mille diables, je ne suis pas le seul à être comme ça. J'ai des ennemis, oh mon Dieu, des herses, mais les Kent, alors je descendrai en couches.
Les cloches sonnent et les serrures se brisent. M. Dzenki, éteignez les chansons.
J'ai marqué, c'est-à-dire que j'ai oublié, c'est-à-dire que je me suis souvenu, l'homme a donné sa parole et en a ajouté quelques autres.
Au milieu du désert de roches et de pierres mortes, les envahisseurs se sont assis sur les stèles et les monuments, et les lichens apparaissent sur les visages des indigènes. Ils ont assez d'insolence pour tout dévorer sans laisser de résidus.